У стрічці — нові моделі, агенти, асистенти, «продуктивність 10х» і безкінечні треди про те, як автоматизувати кожен рух мишкою. Але дедалі частіше лунає інше запитання: ми справді стаємо ефективнішими — чи просто застрягаємо в новому виді цифрового вигорання?
Автор Ben’s Bites чесно зізнається: він сам опинився в цій пастці. Починав із простого — фільтрувати шум і розповідати про цікаві штуки в ШІ. А тепер ловить себе на тому, що налаштовує купу персональних агентів, оптимізує кожен процес і паралельно стартує десятки проєктів, які так і не доходять до фінішу. Знайоме відчуття — ніби всі навколо встигають більше, запускають агентів, інвестують, стають вірусними, а ви відчуваєте лише FOMO й втому.
На тлі цього з’являються тексти на кшталт «The Sane Asylum» від Colossus чи «The Difference Between “Can” and “Should”» від Jack Raines. Вони описують нову реальність: ми можемо, лежачи на дивані, продиктувати Claude чи GrokBot складний інструмент — від агрегатора новин до напівавтоматичного бізнесу. Технічно це вже не проблема. Але інше питання — навіщо? Чи дає це сенс і радість, чи просто ще один ривок у слот-машині продуктивності?
У відповідь автор Ben’s Bites робить крок назад. Він видаляє 60 000 неактивних підписників, хоча це погано для спонсорів, і чесно формулює свій критерій: хочу робити те, що цікаво й відчувається як гра. Не перетворюватися на «менеджера агентів», які треба постійно завантажувати задачами. Агент — це інструмент, а не співробітник, якого соромно тримати без роботи.
Звідси — особистий експеримент на 30 днів: ранкові «pages» для розвантаження голови, агенти лише для того, що справді цікаво, жодних нових тулів без реального болю, ніяких автосамарі AI — або читаєш, або ігноруєш, і ніяких активностей «бо це приносить гроші», якщо вони не дають енергії. Ідея проста: «рухатися швидко й повільно одночасно» — користуватися потужністю ШІ, але не віддавати йому кермо.
Чому це важливо
Український ринок зараз у схожому стані: компанії й фахівці відчувають тиск «не відстати від ШІ». У результаті з’являються десятки експериментів, пілотів і агентів, які ніхто не використовує, бо вони не вирішують реальної проблеми.
- Фокус на болю, а не на хайпі. Варто ставити до агентів той самий критерій, що й до найму: чи є конкретний біль, який це справді знімає? Якщо ні — це, швидше за все, ще один спосіб прокрастинації.
- ШІ як гра, а не як примус. Якщо ви фаундер, розробник чи маркетолог, корисно дозволити собі «гратися» з моделями — робити маленькі проєкти, які просто цікаві. Саме з таких ігор часто виростають найкращі продукти, а не з «ми мусимо впровадити AI, бо так треба».
- Менше інструментів, більше завершених речей. Замість чергового тулу для оптимізації варто запитати себе: що я реально завершу цього місяця? Один курс, один внутрішній бот, один автоматизований процес у компанії — це цінніше, ніж десять напівготових агентів.
- Особисті правила гри. Можна запозичити частину підходу автора: не брати нові інструменти без чіткої задачі, не делегувати читання довгих текстів резюмерам, якщо тема справді важлива, і не гнатися за «монетизацією будь-якою ціною», якщо вона вбиває інтерес.
На мій погляд, наступний етап зрілості в роботі з ШІ — це не ще один стрибок у продуктивності, а вміння чесно відповісти собі: що я хочу робити сам, де мені справді потрібен агент, і де я просто піддався колективному FOMO. І вже від цього будувати свої інструменти, бізнеси й кар’єру.
Джерело: Ben's Bites (https://www.bensbites.com/p/ai-is-overwhelming-and-im-doing-it)